Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.
ЗВУК
Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.
Звуки мови на письмі позначаються так:
позначення звуків
[a], [с], [д'], [ґ], [дж'], [й], [м], [н]
Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.
Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.
Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.
Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.
ЯК ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИ
Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння.
За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні.
Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок.
Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика.
Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини.
Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні.
Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.
При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря.
Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.
Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю).
АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ
Активні мовні органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення.
Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль.
ГОЛОСНІ ЗВУКИ
Голосних звуків шість:
голосні
[і], [и], [е], [у], [о], [а]
Голосні звуки можуть бути:
голосні
1.переднього і заднього ряду
2.низького, середнього і високого підняття
3.огублені і неогублені
4.ненаголошені і наголошені
Голосні переднього і заднього ряду
За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:
голосні переднього ряду
[е], [и], [і]
голосні заднього ряду
[а], [о], [у]
Голосні низького, середнього і високого підняття
В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високогопідняття:
голосні низького підняття[а]
голосні середнього підняття[е], [о]
голосні високого підняття[і], [и], [у]
Огублені і неогублені голосні
За участю губ голосні поділяються на огублені(лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):
огублені голосні[о], [у]
неогублені голосні[і], [и], [е], [а]
Наголошені і ненаголошені голосні
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними:
наголошений [і]
місто
ненаголошений [і]
містечко
ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ
В українській мові 32 приголосних звука:
приголосні[б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]
Приголосні звуки можуть бути:
приголосні
1.
-
сонорні
-
шумні (дзвінкі і глухі)
2.губні, язикові та глоткові
3.тверді і м'які
4.свистячі, шиплячі та носові приголосні
В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні.
Сонорні і шумні приголосні
Сонорні приголосні
Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:
сонорні приголосні
[в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]
Шумні приголосні
Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.
Дзвінкі і глухі приголосні
Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.
При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.
шумні приголосні
дзвінкі приголосні[б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ]
глухі приголосні[п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ]
Акустичні пари
Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):
акустичні пари
[б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с],
[з' ]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ].
Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.
Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.
Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.
Губні, язикові та глоткові приголосні
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:
губні приголосні[б], [п], [в], [м], [ф]
язикові приголосні[д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й]
глоткова приголосна[г]
Тверді і м'які приголосні
За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:
тверді приголосні[б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]
м’які приголосні[д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ],
[н' ], [р ]
Окремі приголосні за ознакою "м’якість- твердість” утворюють пари:
тверді- м'які приголосні
[д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ],
[ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ]
Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то).
Свистячі, шиплячі та носові приголосні
Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.
Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.
свистячі приголосні[з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]
шиплячі приголосні[ж], [дж], [ч], [ш]
носові приголосні[м], [н], [н' ]
Звук [ґ]
Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.
Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.
Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:
-
[г] - гортанний щілинний, глухіший;
-
[ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший.
Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.
ОРФОЕПІЯ
Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.
ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ
ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).
Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).
Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и]наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).
Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).
Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у]ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).
У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення
-ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а).
Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а).
ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Дзвінкі приголосні[б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
-
на кінці слова (ніж, гедз);
-
в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
-
у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім[ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки[ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні[в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
СКЛАД
Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.
Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.
В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.
Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).
Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).
Існує декілька правил поділу слів на склади:
-
Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то).
-
Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них - до наступного (зір-ка, май-ка).
-
Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю).
-
Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти).
-
Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, лвідходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).
НАГОЛОС
Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.
Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.
Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..
Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.
Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).
Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).
За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука') та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини).
Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).
Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я)
ГРАФІКА
Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.
Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода).
АЛФАВІТ
Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.
Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.
Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом(від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою
(від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе).
Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову).
Букви в алфавіті мають такі назви:
Аа а
Бб бе
Вв ве
Гг ге
Ґґ ґе
Дд де
Ее е
Єє йе
Жж же
Зз зе
Ии и
Іі і
Її йі
Йй й(йот)
Кк ка
Лл ел
Мм ем
Нн ен
Оо о
Пп пе
Рр ер
Сс ес
Тт те
Уу у
Фф еф
Хх ха
Цц це
Чч че
Шш ша
Щщ ща
Ьь м'який знак
Юю йу
Яя й
32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь).
За начертанням розділяють такі букви:
-
великі (заглавні, прописні- В, Ж, З, К) і малі (рядкові- в, ж, з, к);
-
друковані (Б, б, Г, р) і писані (Б, б, Г, р).
ІНШІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ
Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки:
знак
його графічне позначення
приклад використання
наголос
/
дефіс
-
хмарки-лебедікрапка
.
Темна ніч. Шлях.кома
,
Спить озеро, і ліс, і очерет (Л.Українка).знак питання
?
Чому ж так буває?знак оклику
!
Слава Україні!тире
--
Це - тидвокрапка
:
Все: жито, пшениця та овес- разом поспілолапки
" "
"Слухаю"- відповів майордужки
( )
Там (він це знав) буяла веснатри крапки
…
Далі буде…
ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ
Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування ) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.
Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.
В українському мовознавстві використовують такі знаки:
позначка
що означає
приклад
[ ]
знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції[ а ]-голосний
звук;
[ лех'ко ]-так вимовляється слово легко
[ ' ]
знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос
[ вэ дка]
[ дідъ ]
[ ' ]
знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного
[ син'е ]
[ с'н'іг ]
[ ’ ]
знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного
[ c'в’ато ]
[ затиш’ш’а ]
[ : ]
позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного
[ жиет':б ]
[дж]
[дз]
[дз']
позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз']; ставиться вгорі над буквою
[джэ ра]
[гедз']
[ я ] [ ї ]
позначки, що передають специфічну у деяких положеннях вимову нескладових звуків [ я], [ ї]
[робъ я]
[мії ]
[ еи ]
знак, що позначає, до якого звука наближається звучання голосного; розташовується вгорі після цього голосного
[ в’ід':ачиетие]
[ засилиена ]
Основні правила запису фонетичних транскрипцій:
-
м'який знак та букви я, ю, є, ї у транскрипції не вживаються;
-
кожному звуку відповідає окрема буква транскрипції (інколи разом з допоміжними позначками);
-
у кожному слові, що записується у вигляді фонетичної транскрипції, якщо у нього більше ніж один склад, позначається наголос;
-
у транскрипції не вживаються великі букви; всі слова пишуться з малої букви.
СПІВВІДНОШЕННЯ ЗВУКІВ І БУКВ
Більшість букв позначає один звук.
Але буква може передавати і два звуки, напр.:
-
буква щ передає сполучення двох звуків [ш]+[ч];
-
буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і].
З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига).
Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних (люди - л'юди, давнє - д'авн'є), а також два звуки, коли виступають:
-
на початку слова (юшка - йюшка, єдність - йєд'н'іс'т');
-
на початку складу після букви, що позначає голосний склад (палає - па-ла-йє);
-
після апострофа (в'яне - вйяне);
-
після м'якого знака (портьєра - портйєра).
М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба).
Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.
ЗВУКО-БУКВЕННИЙ РОЗБІР СЛОВА
Застосування аналізу слова допомагає розкрити його внутрішню будову та організацію.
Схема розбору така:
-
Записати слово.
-
Вказати у ньому кількість букв, кожну букву назвати.
-
Поділити слово на склади, кожному складу дати характеристику.
-
Записати слово фонетичною транскрипцією, вказати, скільки в ньому звуків, кожний звук назвати. Якщо кількість звуків і букв не збігається, пояснити, чому.
-
Виконати фонетичний розбір, по порядку записавши кожний звук і давши йому характеристику.
-
Проаналізувати слово з погляду фонетичних змін: вказати на можливість чергування чи спрощення груп приголосних звуків.