ЛІТЕРНІ ПОЗНАЧЕННЯ ЗВУКІВ 1
1 Щоб уникнути зайвого повторення «літера... на позначення голосного... (приголосного...)», далі вживатимуться в основному терміни «голосний», «приголосний», «звук» і т. ін.
ГОЛОСНІ
§ 1. Ненаголошений О
1. У складах із ненаголошеним о пишеться та сама літера (буква) о, що й під наголосом: боїться (бо боязко), голубка (бо голуб); дощу (бо дощ), робіть (бо робить), розумний (бо розум).
О пишеться й у таких словах, де сумнівний із правописного погляду звук наголосом не перевіряється: лопух, сокира, союз.
2. У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а (я) маємо у вимові й на письмі а: багатий, багато, багатство, багаття, багач, гарячий, гарячка (пор. горіти), гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, а також у деяких похідних з іншим наголосом: багатир (багач), гаряче; але: гончар, корявий, лопата, поганий, ропа, солдат, товар, а також богатир (велетень, герой), монастир.
Примітка. Про суфікси -ова-, -ува-, -оват-, -овит-, -уват- див. § 23, п. 8; § 24, п. 1.
§ 2. Ненаголошені Е, И
1. У складах із ненаголошеними е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: великий, величезний(бо велич), держу (бо одержати), клекотіти (бо клекіт), несу (бо принесений), шепотіти (бо шепіт), криве(бо криво), тримати (бо отримувати), широкий (бо широко).
У словах із постійним наголосом невиразний звук рекомендується перевіряти за словниками: левада, леміш, кишеня, минулий.
2. Е завжди пишеться:
а) у групі -ере- (повноголосся), а також у групі -еле-: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень, шелест; /8/
б) у суфіксах -еня-, -ен-, -енк-, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко, рученька, семеро, малесенький, книжечка, вихователь;
в) коли е при зміні слова випадає: березень (бо березня), вітер (бо вітру), мітел (бо мітла), справедливий(бо правда), хлопець (бо хлопця).
3. а) И пишеться в ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, стриміти, тривати, тривога), глитати;
б) інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: кришити (крихта, кришка), тримати (стримувати); блищати (блискавка).
Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати, перебріхувати; злітати.
§ 3. І
На початку слова пишеться і, а не и: ім’я, індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина.
§ 4. Ї
Літера ї на позначення звукосполучення й + і пишеться:
1. На початку слова й після голосного: їжа, їжак, їздець, їздити, їх, їхати; доїхати, приїхати, країна, мої, твої.
2. Після м’якого приголосного (на письмі — з м’яким знаком): Ананьїн, Віньї.
3. Після твердого приголосного (на письмі — з апострофом): з’їзд, об’їхати, Захар’їн.
4. Також в іншомовних словах після голосного: архаїчний, героїзм, героїчний, егоїзм, егоїстичний, еліпсоїд, наївний, прозаїк, руїна, целулоїд (див. ще § 90, п. 5, б).
Примітка. Ї не пишеться після префікса, якщо префікс закінчується голосним, а наступний склад починається з і (а не з ї): переінакшити, доісторичний, поінформувати; так само ї не пишеться у складних словах, де перша частина закінчується голосним, а друга починається з і: староіндійський.
§ 5. Я, Ю, Є
Літери я, ю, є пишуться:
1. На початку слова й після голосного для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + е: якість, знаю, твоє, а також після й у словах війя (війю, на війї), майя. /9/
2. Після приголосного для позначення сполучення м’якого приголосного з а, у, е: ряд, люди, останнє.
§ 6. Апостроф
Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.
Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:
1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.
Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях; але: верб’я, торф’яний, черв’як.
Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.
2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.
Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.
3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука; але з власними назвами — через дефіс: пів-Європи тощо (див. § 26, п. 1, д).
Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.
Примітка 2. Про апостроф у словах іншомовного походження див. § 92, у прізвищах — § 104, п. 11, у географічних назвах — § 108, п. 8.
§ 7. ЙО, ЬО
1. Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о:
а) на початку слова й після голосного: його, йому, завойований, район, чийого;
б) після приголосного, переважно на початку складу: батальйон, бульйон, вйокати, Воробйов, курйоз, мільйон, серйозний, Соловйов. /10/
2. ЬО пишеться після приголосного для позначення м’якості приголосного перед о: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий, трьох, цього.
Чергування голосних
§ 8.
Чергування О — І, Е — І
1. У сучасній українській мові звуки о, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах):
а) при словозміні:
1) водопій — водопою, дохід — доходу, кінь — коня, камінь — каменя, лід — льоду, мій — мого, сім — семи, устрій — устрою; ніч — ночі — ніччю, певність — певності — певністю, радість — радості — радістю; виселок — висілка, осінь — осені — осінню, у великому — у великім;
2) гір — гора, ніг — нога, осіб — особа, слів — слово, сіл — село;
3) батьків — батькового, батькова; братів — братового, братова; Василів — Василевого, Василева; ковалів — ковалевого, ковалева; Петрів — Петрового, Петрова; шевців — шевцевого, шевцева;
4) Канів — Канева, Київ — Києва, Фастів — Фастова, Харків — Харкова, Чернігів — Чернігова;
5) вівса — овес, вівця — овець, вісь — осі;
6) бійся — боюся, стій — стояти;
7) вів, вівши — вела (вести); замів, замівши — замела (замести); міг, мігши — можу (могла, могти); ніс, нісши — несу (несла, нести); плів, плівши — плела (плести), а також ріс, рісши — росла, рости;
б) при словотворенні: будівник (пор. будова), вільний (пор. воля), кілля (пор. кола),підніжжя (пор. нога), подвір’я (пор. двора), робітник (пор. робота); зілля (пор. зелений), сільський (пор. село) та ін.
О, Е, що не переходять в І
2. О, е не переходять в і у закритому складі в таких випадках:
а) коли ці звуки вставні або випадні: вікно — вікон, земля — земель, казка — казок, сотня — сотень; витер — витру, вітер — вітру, вогонь — вогню, день — /11/ дня, роздер — розідрати, смуток — смутку, сон — сну, травень — травня.
Примітка 1. В окремих словах при їх зміні о, е не випадають: лоб — лоба, мох — моху, рот — рота, лев — лева.
Примітка 2. За аналогією до форм книжок, казок маємо о між приголосними в родовому множини й від деяких іншомовних слів: арка — арок, марка — марок, папка — папок тощо; але: парт, форм, сакль та ін.;
б) у групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: торг — торгу, хорт — хорта, смерть — смерті, вовк — вовка, шовк — шовку.
Виняток: погірдний (пор. погорда);
в) у групах із повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, а також -еле-: город, мороз, подорож:, порох, сторож; волос, солод; берег, перед, серед, через; зелень, пелех, шелест та ін.; але: моріг, оборіг, поріг, сморід;
г) у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значень (значення), положень (положення), тверджень (твердження), творень (творення);
ґ) в абревіатурах і в похідних утвореннях: спецназ, торгпред та ін.;
д) у словах іншомовного походження: агроном, інженер, студент, том та ін.
Примітка. За аналогією з тими словами української мови, де є чергування о, е з і, таке чергування з’явилося й у деяких давно засвоєних словах іншомовного походження: Антін — Антона, ґніт — ґнота, колір — кольору, Прокіп — Прокопа; курінь — куреня, папір — паперу.
Відхилення в чергуванні О — І, Е — І
3. Є цілий ряд випадків, коли чергування о, е з і у відкритих і закритих складах відступає від наведених правил:
а) і наявне у відкритому складі в словах з вирівняною за іншими відмінками чи формами основою:
1) у формах називного відмінка однини: гребінець (гребінця), дзвінок (дзвінка, дзвінку, дзвінком), камінець (камінця), кіготь (кігтя), кілок (кілка), кінець (кінця), ніготь (нігтя), олівець (олівця), ремінець (ремінця), рівень (рівня), /12/ стіжок (стіжка), стрілець (стрільця), торгівець (торгівця), фахівець (фахівця) та ін.;
2) у формах родового відмінка множини: вікон (вікно), вічок (вічко), гілок (гілка), зірок (зірка), кілець (кільце), ліжок (ліжко), ніжок (ніжка, ніжки), пліток (плітка);
3) у зменшених формах іменників за аналогією до таких форм, як кіл — кілка, міст — містка, гірка (де і в закритому складі): кілочок, місточок, ніженька, гіронька; але: слівце — словечко;
б) у групах -оро, -оло-, -єре- о, е переходять в і:
1) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду (здебільшого з рухомим наголосом) і в похідних від них іменниках на -к(а) зі значенням зменшеності: борода — борід — борідка, борона — борін — борінка, голова — голів — голівка (і головка — з іншим значенням), сторона — сторін — сторінка, череда — черід — черідка;
2) у родовому відмінку множини іменників здебільшого середнього роду й відповідних зменшених іменниках: болото — боліт — болітце, ворота — воріт — ворітця, долото — доліт — долітце; але: дерево — дерев — деревце, джерело — джерел — джерельце;
3) у деяких похідних іменниках середнього роду з подовженим приголосним: бездоріжжя, Запоріжжя, підборіддя, роздоріжжя; але: лівобережжя, узбережжя; а також без подовження: безголів’я, поголів’я; але безголосся, повноголосся;
в) і в закритому складі виступає у формах чоловічого роду однини дієслів минулого часу й дієприслівників із повноголоссям, якщо відповідні форми жіночого та середнього роду однини й форма множини мають наголос на кінцевому складі: волік, волікши (волокти), зберіг, зберігши (зберегти), стеріг, стерігши (стерегти), бо: волокла, зберегла, стерегла; волокло, зберегло, стерегло та ін.; але: боров, колов, молов, полов, поров, бо: борола, колола, молола, полола, порола та ін.;
г) у віддієслівних іменниках середнього роду на -ння і звичайно буває тільки під наголосом, а без наголосу — е: носіння, ходіння, враження, завершення, збільшення, значення, /13/ пояснення; але: варення (і варіння, варення — процес), вчення. Так само -ення, а не -іння мають іменники, похідні від слів з основою на -ен: наймення;
ґ) о, е наявні в закритому складі:
1) у непрямих відмінках іменників чоловічого роду з вирівняною за називним відмінком основою: борець— борця (борцеві, борцем та ін.), виборець — виборця, ловець — ловця, творець — творця; моток — мотка, носок — носка, паросток — паростка; водень — водню, котел — котла, орел — орла;
2) у повноголосних формах -оро-, -оло- зі сталим наголосом іменників переважно жіночого роду: колод (колодка), долонь (долонька), сорок, огорож, морок, нагород (від них немає зменшених форм з і); але: доріг, доріжка, корів, корівка, беріз, берізка (проте березка — виткий бур’ян);
3) у родовому відмінку множини ряду іменників переважно жіночого роду: будов, вод, істот, основ, підпор, проб, субот, тополь (тополька), шкод; лелек, меж, озер (озерце), потреб; але: осіб, підків;
4) у прикметниках, утворених від власних імен на -ов (-ьов, -йов), -ев (-єв): Малишев — малишевський, Павлов — павловський. Але в прикметниках, утворених від власних імен на -ів (-їв), зберігається і (ї): Гаврилів — гаврилівський (див. ще § 113, п. 2);
5) у ряді префіксальних безсуфіксних іменників типу: затон, затор, переор, потоп (під впливом родового відмінка однини: затону, затору, переору, потопу); але звичайно: потік, розгін, удій.
Зрідка, навпаки, під впливом називного відмінка однини і поширюється на решту форм: опік (родовий однини опіку);
6) під наголосом у словотвірних частинах -вод, -воз, -нос, -роб складних слів, що означають людей за родом діяльності, та в похідних утвореннях: діловод, діловодство, екскурсовод; водовоз; дровонос; хлібороб, хліборобство, чорнороб і т. ін. Проте в словах, що означають предмети, та в похідних утвореннях такий о, незалежно від наголосу, /14/ переходить в і: водопровід, газопровід, газопровідний, електропровід, трубопровід; у словах же зі складником -воз звук о здебільшого зберігається: електровоз, лісовоз, тепловоз.Незалежно від семантики слова в словотвірних частинах -хід, -ріг виступає тільки і: всюдихід, місяцехід, пішохід, пішохідний, самохід, самохідний, стравохід, швидкохід, швидкохідний; козеріг і Козеріг (сузір’я), носоріг і т. ін.;
7) у ряді слів книжного й церковного походження та в похідних: Бог, верховний, виробництво, вирок, закон, законний, народ, народний, основний, потоп, прапор, пророк, словник, а також за традицією в деяких прізвищах: Артемовський, Боровиковський, Грабовський, Котляревський, Писемський і т. ін.; але: Вериківський, Желехівський, Миньківський.
§ 9. Чергування Е — О після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й
1. Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м’яким приголосним, а також перед складами з е та и (яке походить від давньоруського и) пишеться е: вечеря, вишень, джерело, женити, ніженька, пшениця, стаєнь, увечері, учень, чернетка, четвертий, шестиденка, щеміти, щетина.
Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, а також перед складами з а, о, у та и (яке походить від давньоруського ы) пишеться о: бджола, будиночок, вечори (пор. вечеря), жонатий (пор. женити), іграшок, копійок, пшоно (пор. пшениця), чоловік, чомусь, чорний (пор. чернетка), чотири (пор. четвертий),шостий (пор. шести), щока.
Примітка. У словах ложечка — ложечок, книжечка — книжечок, лієчка — лієчок і под. зберігається е (є), бо приголосний ч у наступному складі в давні часи був м’яким.
2. О виступає замість сподіваного е після шиплячих та й перед м’яким приголосним:
а) в іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост(і): безкрайості, меншості, пекучості, свіжості та ін. (відповідно до вічності, радості й т. ін., де о йде не після шиплячих);
б) у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі, на бджолі, на вечорі, пшоні, у пшоні, щоці, на щоці (відповідно до більшості відмінкових форм /15/ із наступним твердим приголосним: бджола, бджолу, вечора, вечори та ін.);
в) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкрайої, безкрайою, гарячої, гарячою, нашої, нашою, першої, першою та ін. (відповідно до безкрайого, безкрайому, нашого та ін. або до другої, молодої тощо, де озакономірне);
г) у похідних утвореннях типу вечоріти, вечоріє (відповідно до вечора, вечорові й т. ін.), чорніти, чорніє, чорниці, чорнити, чорнило та ін. (відповідно до чорний, чорного тощо).
Примітка. У прислівниках типу вороже, гаряче після шиплячих пишеться е; але: творчо, законодавчо, хижо та ін.
Чергування голосних у дієслівних коренях
§ 10.
Чергування О — А
1. Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену, дієслова з а — повторювану, багаторазову дію: гонити — ганяти, котити — качати, кроїти — краяти, ломити — ламати, могти, змогти, допомогти та ін. — вимагати, допомагати; скочити — скакати; схопити — хапати; стояти — стати.
Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: вимовити — вимовляти, виростити — вирощувати, простити — прощати, виношувати, відгороджувати, договорювати, заспокоювати, переконувати, установлювати та ін.; але випровадити — випроводжати.
Е (невипадний) — І (невипадний)
2. Це чергування теж відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення: е виступає в префіксальних морфемах дієслів доконаного виду, і — в дієсловах недоконаного виду: вигребти — вигрібати, викоренити — викорінювати, випекти — випікати, замести — замітати, зберегти — зберігати, летіти — літати, наректи — нарікати, /16/ спостерегти — спостерігати, причепити — чіпляти й чіпати; так само виволокти — виволікати, де о чергується з і.
Е чергується з і також у дієсловах із суфіксом -ува- (-юва-), коли наголос падає на кореневий і, та в похідних від цих дієслів іменниках на -ння: брехати — набріхувати, викоренити — викорінювати, завертіти — завірчувати, тесати — затісувати, чекати — очікувати; викоренення — викорінювання, чекання — очікування; так само виполоскати — виполіскувати (де о чергується з і); але: вивершувати, завершувати, перевершувати, потребувати, прищеплювати.
Е (випадний) — И
Випадний е чергується з и перед л, р: беру — брати — вибирати, вистелю — вислати — вистилати, завмер — замри — завмирати, запер — запри — запирати, стер — зітри — стирати та ін.
§ 11. Чергування У — В
1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел;
б) на початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами;
в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга;
г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.
2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних: /17/
а) між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні;
б) на початку речення перед голосними: В очах його світилась надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції;
в) після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий(Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (Гордієнко).
3. У — В не чергуються:
а) у словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ — з іншими значеннями); взаємини, влада, власний, властивість, вплив і т. ін.; увага, ударник, узбережжя, указ, умова, усталення, установа, уява, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, ударницький, умовний та ін.;
б) у власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум, утопія та ін.
Примітка. У поезії поряд із звичайною формою Україна іноді вживається Вкраїна.
§ 12. Чергування І — Й
Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з и у тих же позиціях, що й у — в.
1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник);
б) на початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).
2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький); /18/
б) після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).
Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: імення — ймення, імовірний — ймовірний, іти — йти, ітися — йтися (ідеться — йдеться).
3. Чергування і — й не буває:
а) при зіставленні понять: Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир;
б) перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (Рильський);
в) після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).
§ 13. Чергування З — ІЗ — ЗІ (ЗО)
Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.
1. З уживається:
а) перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов); Диктант з української мови;
б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних на початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть(Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький).
Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.
2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги(Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); І місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх /19/ гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила.
3. Зі вживається перед сполученням приголосних на початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола(Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Павличко); Балада зі знаком запитання(Драч).
Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною; але тільки зі Львова.
ПРИГОЛОСНІ
§ 14. Літера Г
Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: гадка, гей, могутній, плуг, так і в іншомовних (на місці h, g) давнішого походження: газета, генерал, грамота, Євангеліє; Гегель, Гомер, Англія, Гаага, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-: агітація, агресія, горизонт, магазин; географія, геологія, педагог, кілограм, фотографія (див. ще § 87).
§ 15. Літера Ґ
Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати(іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.
Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландіяй Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете. /20/
Позначення м’якості приголосних
§ 16. Коли пишеться Ь
Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків.
1. Ь пишеться:
а) після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба;
б) після м’яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати.
Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження див. § 93; у прізвищах — § 104, п. 9, 12, а; у географічних назвах — § 109, п. 9.
2. Зокрема ь пишеться:
а) у словах на:
1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-франиузьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).
Примітка. У словах баский, боязкий, в’язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, плаский (плоский), порский, різкий і похідних утвореннях: боязкість, в’язкість, баско, різко тощо знак м’якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-;
2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький;
б) після м’якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці, рибальство, сільський, спільник.
Примітка. Не ставиться м’який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці, галка — галці, галченя, монголка — монголці, Наталка — Наталці, Наталчин, рибалка — рибалці, рибалчин, спілка — спілці, спілчанський;але: Галька — Гальці, Гальчин;
в) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи I відміни й середнього роду на -нн(я), /21/ -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць;
г) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться, ходить, ходять; будь, будьте, винось, виносьте, виносься, кинь, киньте, стань, станьте, трать, тратьте (див. ще § 83, прим. 1).
Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження та у власних назвах див. § 93; § 109, п. 9.
§ 17. Коли Ь не пишеться
Знак м’якшення (ь) не пишеться:
1. Після р у кінці складу або слова: вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.
2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, громадянський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо в твірних іменниках між приголосними виступає ь: бренькіт, донька, нянька.
3. Після м’яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м’які приголосні: вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя; але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них.
Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі, редька — редьці; але: галка — галці, сторінка — сторінці, пасмо — у пасмі.
4. Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о): держално, пужално, ціпилно та ін.; але в зменшених формах ь пишеться: держальце, пужальце й под.
5. Між подовженими м’якими приголосними: буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю. /22/
6. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин; але після л пишеться ь: Михальченко, Михальчук.
7. Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження: Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.
Зміни приголосних при збігу їх
§ 18.
Зміни груп приголосних -ЦЬК-, -СЬК-, -ЗЬК-, -СК-, -ШК-, -ЗК-, -СТ-
1. При словотворенні приголосні звуки часто змінюються:
а) група приголосних -цьк- змінюється на -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький — вояччина, козацький — Козаччина, німецький — Німеччина, турецький — Туреччина; але: галицький — Галичина;
б) групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються на -щ- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): віск — вощина, ліска — ліщина, пісок (піску) — піщина, полтавський — Полтавщина;
в) групи приголосних -ск-, -шк- змінюються на -щ- при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан(-ян-): віск — вощаний — вощанка, дошка — дощаний, пісок (піску) — піщаний;
г) групи приголосних -ск-, -ст- змінюються на щ, група -зк- на -жч- при творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни: вереск — верещати, верещу, верещиш і т. д.; простити — прощати, прощаю, прощаєш і т. д.; прощу; але: простиш, простить і т. д.; брязк — бряжчати, бряжчу, бряжчиш і т. д.;
ґ) групи приголосних -ськ-, -зьк- відповідно змінюються на -щ-, -жч- при творенні прізвищ на -енко, -ук: Васько — Ващенко — Ващук, Ісько — Іщенко — Іщук, Онисько — Онищенко — Онищук, Водолазький — Водолажченко, Кузько — Кужченко.
Примітка. У присвійних прикметниках від власних імен із групами -ск-, -ськ- с на письмі зберігається, а к переходить у ч: Параска — Парасчин, Ониська — Онисьчин; -шк- дає щ: Мелашка — Мелащин. /23/
Зміни приголосних перед-СЬК(ИИ), -СТВ(О)
2. Перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси:
а) к, ць, ч + -ськ(ий), -ств(о) дають -цьк(ий), -цтв(о): гірник — гірницький, молодець — молодецький, молодецтво, парубок — парубоцький — парубоцтво, ткач — ткацький — ткацтво;
б) г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) дають -зьк(ий), -зтв(о): боягуз — боягузький — боягузтво, Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький, Прага — празький, убогий — убозтво;
в) х, ш, с + -ськ(ий), -ств(о) дають -ськ(ий), -ств(о): залісся — заліський, птах — птаство, товариш — товариський — товариство.
Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) на письмі зберігаються: багатий — багатство, брат — братський — братство, завод — заводський, інтелігент — інтелігентський, люд — людський — людство, пропагандист — пропагандистський, студент — студентський — студентство.
Примітка. Про творення прикметників із суфіксом -ськ(ий) від географічних назв і назв народів див. § 113.
Зміни приголосних перед -Ш(ИЙ) у вищому ступені прикметників (прислівників)
3. У вищому ступені прикметників і прислівників г, ж, з перед суфіксом -ш(ий) змінюються на -жч(ий), а с + ш(ий) на -щ(ий): високий — вищий (вище), вузький — вужчий (вужче), дорогий — дорожчий (дорожче), дужий — дужчий (дужче), низький — нижчий (нижче); але: легкий — легший (легше).
Це стосується і дієслів, утворених від прикметників вищого ступеня: ближчати, вужчати, кращати та ін. і похідних від них іменників: підвищення (від підвищити), подорожчання (від подорожчати).
-ЧН-, ШН-
4. Приголосні основи к, ц(ь) перед суфіксом -н- змінюються на ч: безпека — безпечний, безпечність, безпечно; вік — вічний, вічність, вічно; кінець — кінечний, місяць — місячний, околиця — околичний, пшениця — пшеничний, рік — річний, серце — /24/ сердечний, сонце — сонячний, яйце — яєчня. Приголосний основи ч зберігається: поміч — помічний, помічник; ніч — нічний, ячмінь — ячний (або ячмінний).
Виняток становлять слова: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні «бідолашний»), соняшник, торішній.
Примітка 1. Приголосні ж, ч, ш, щ, т(ь) у давальному та місцевому відмінках іменників (жін. р.) та в дієсловах перед постфіксом -ся на письмі зберігаються: діжці, дочці, квітці, книжці, юшці; не вріжся, не морочся, не морщся, радишся, спиться.
Примітка 2. Глухі приголосні основи перед дзвінкими на письмі зберігаються: боротьба (бо бороти), молотьба (бо молотити), просьба (бо просити). Так само й дзвінкі перед глухими на письмі зберігаються: бабка, борідка, вогкий, дігтяр, кігті, книжка, легкий, нігті; але: затхлий, зітхнути (хоча дихати), натхнути, тхір.
Спрощення груп приголосних
§ 19.
-Ж(Д)Н-, -З(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л-
1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають д і т: тиждень — тижня — тижневий; виїздити — виїзний, поїзд — поїзний; лестощі — улесливий, щастя — щасливий; вість — вісник, користь— корисний, честь — чесний, якість — якісний; але в словах: зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять літера т зберігається.
Примітка. У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст, літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: аванпост — аванпостний, баласт — баластний, компост — компостний, контраст — контрастний, форпост — форпостний.
-З(К)Н-, -С(К)Н-
2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну-: бризк — бризнути, брязк — брязнути, блиск — блиснути, писк — писнути, плюск — плюснути, тріск — тріснути; але: випуск — випускний, виск — вискнути, риск — рискнути. /25/
-С(Л)Н-
3. У групі приголосних -слн- випадає л: масло — масний, мисль — умисний, навмисне; ремесло — ремісник.
Подвоєння та подовження приголосних
§ 20.
Подвоєння приголосних при їх збігу
1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:
а) префікса й кореня: ввіч, ввічливий, віддати, відділ, заввишки, ззаду, оббити, роззброїти, роззява.
Примітка. Не подвоюються приголосні в таких словах, як отой, отут, отак, отам, отепер, отоді, а також оцей тощо;
б) кінця першої та початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст);
в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий) [-н(ій)], -ник, -ниц(я): вина — безвинний, день — денний, закон — законний, кінь — кінний, причина — причинний; осінь — осінній, ранок — ранній; баштанник, годинник, письменник; віконниця, Вінниця.
Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно;
г) основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся.
-ЕНН(ИЙ), -АНН(ИЙ)
2. Буквосполучення -нн- пишеться:
а) у збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний;
б) у прикметниках на -енн(ий), -анн(ий) [-янн(ий)] зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, невблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, незчисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний та в прикметнику старанний з відтінком підсилення; /26/
в) у прикметниках на -енн(ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.
Буквосполучення -нн- зберігається й в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: здійсненність, старанність, старанно, численність, численно тощо.
Примітка. Н не подвоюється в дієприкметниках: вивершений, вихований, зроблений, індустріалізований, поораний, сказаний, спечений, як і в прикметниках на -ений з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): варений (пор. варений),печений (пор. дієприкметник печений) та ін., а також у прикметнику довгожданий.
Треба розрізняти такі слова, як здійсненний (який може здійснюватися — прикметник) і здійснений (який здійснився — дієприкметник), нездоланний (непереможний) і нездоланий (якого не подолали), незліченний (представлений у дуже великій кількості) і незлічений (не порахований) та ін.
3. Подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці та ін.
Подовження приголосних перед Я, Ю, Є, І
4. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (а на письмі позначаються двома літерами), коли вони стоять після голосного:
а) перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знаряддя, знаряддю, на знарядді та ін.; життя, життю, у житті; мотуззя, у мотуззі; колосся, колоссю, у колоссі; гілля, гіллю, на гіллі; знання, знанню, у знанні; збіжжя, збіжжю, у збіжжі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; піддашшя, піддашшю, на піддашші; а також у похідних словах: гілля — гіллястий, гіллячка; життя — життєвий (і життьовий), життєпис та ін.; але: знань, знарядь, піддаш, сторіч, угідь.
Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриття — відкриттів, почуття — почуттів;
б) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду I відміни (за винятком /27/ родового множини із закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. ін.; стаття, статті, статтею(але в родовому множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею та ін.;
в) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: молодь — молоддю, мить — миттю, мазь — маззю, вісь — віссю, міць — міццю, сіль — сіллю, тінь — тінню, подорож — подорожжю, ніч — ніччю, розкіш — розкішшю; але: молодість — молодістю, повість — повістю, кров — кров’ю, матір — матір’ю, пригорщ — пригорщю. У називному відмінку однини вони закінчуються на два приголосних (у тому числі шч — на письмі щ), губний або р;
г) перед я, ю в прислівниках типу зрання, навмання, спросоння; попідвіконню, попідтинню;
ґ) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: виллю, наллю та ін.
Примітка. Приголосні не подовжуються в словах: кутя, попадя, свиня, у формах числівника третя, третє та ін.
ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ
§ 21.
З- (ІЗ- ЗІ-)
1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказати, спалахнути, ствердити, сфотографувати, схил. Перед усіма іншими приголосними пишеться з- (іноді із-): збавити, звести, зжитися, ззирнутися, зсадити, зціпити, зчепити, зшиток, ізнов.
Префікс з- (с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекономити, з’єднувати, зігнорувати, з’їзд, зорієнтуватися, зумовити, згаслий, змазати, знадливий, скоротити, склад і под.
У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, як правило, пишеться префікс зі-: /28/ зібгати, зігнути, зідрати, зізнатися, зімкнути, зіпсуватися, зіставити, зіткнення, зіщулитися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів’ялий, зім’яти, зіп’ястися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується з зо-: зігрівати й зогрівати, зімлівати й зомлівати, зіпрівати й зопрівати, зітліти й зотліти.
БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін.
2. У всіх префіксах — без-, від- (од-), між-, над-, об-, під-, перед-, понад-, пред-, роз-, через- — кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраїй, безкорисливий, відкриття, відстань, міжконтинентальний, міжпланетний, надпотужний, обпалити, обтрусити, підтримка, передплата, передчасний, понадплановий, представник, розтягнути, розчин, розхитати, черезплічник.
ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-
3. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикрутити, приборкати, пришвидшити; прибуття, притулок, прибраний, привабливо.
Крім того, префікс пре- виступає в словах презирливий, презирство й у словах старослов’янського походження: преосвященний, преподобний, престол, а префікс при- вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пригірок, приярок; прибережний, прикордонний.
Префікс прі- вживається тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва. /29/
ПРАВОПИС СУФІКСІВ
Іменникові суфікси
§ 22.
-ИК, -НИК та ін.
1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишуться з и: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик.
Примітка. Слід відрізняти український суфікс -ик від іншомовних -ик, -ік (їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї)відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: історик, медик, фізик; але: механік, прозаїк, хімік.
-ИВ(О)
2. Суфікс -ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з и: вариво, добриво, куриво, меливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво; але: марево (не матеріал і не продукт праці).
-АЛЬНИК, -ИЛЬНИК та ін.
3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишеться ь: постачальник, уболівальник, фрезерувальник; волочильник, мастильник; полільник; відповідальність, геніальність.
-АЛЬ, -ЕНЬ та ін.
4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишуться з ь: коваль, скрипаль; велетень, в’язень; бельгієць, мовознавець, переможець; здатність, свіжість; вихователь, любитель.
-ИНН(Я), -ІНН(Я) та ін.
5. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишуться з двома н.
Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобовиння, гарбузиння, картоплиння, павутиння; але: каміння, коріння, насіння.
Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: горіти — горіння, носити — носіння, ходити — ходіння, шарудіти — шарудіння. /30/
Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гукати — гукання, гуляти — гуляння, зростати — зростання, сприяти — сприяння.
Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: звернення, напруження, піднесення, удосконалення.
-ЕН(Я) [-ЄН(Я)]
6. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня.
-ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК(А) [-ЄЧК(А)], -ИЧОК, -ИЧК(А) та ін.
7. Суфікси зменшено-пестливих слів -ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а); останні бувають тільки в словах, що походять від слів із суфіксами -ик, -иц(я): вогничок, кошичок, вуличка, паличка. В інших випадках уживаються суфікси з е (є): вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко, яєчко.
-ЕНК(О) [-ЄНК(О)], -ЕНЬК(О, А) [-ЄНЬК(О)]
8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о, а) [-єньк(о)]: суфікс -енк(о) [-єнк(о)]вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Гордієнко, Кравченко, зрідка — у загальних назвах: безбатченко, коваленко; суфікс -еньк(о, а) [-єньк(о)] вживається для творення пестливих назв: батенько, кониченько, серденько; ніженька, тополенька.
-ИСЬК(О) [-ЇСЬК(О)], -ИЩ(Е) [-ЇЩ(Е)]
9. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [-їщ(е)] утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишеться и, після голосного — ї: гноїсько, дівчисько, хлопчисько; вогнище, побоїще, становище.
-ОВИЧ, -ІВН(А) [-ЇВН(А)]
10. При творенні чоловічих імен по батькові вживається тільки суфікс -ович: Васильович, Дорошович,Ігорович, Микитович, Олексійович, Юрійович.
При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), від імен на -й — -ївн(а): Борисівна, Василівна; Гордіївна, Сергіївна, Юріївна. /31/
Від таких імен, як Григорій, Ілля, Кузьма, Лука, Микола, Сава, Хома, Яків, відповідні імена по батькові будуть: Григорович, Григорівна; Ілліч, Іллівна; Кузьмич (і Кузьмович), Кузьмівна; Лукич, Луківна; Миколайович (і Миколович), Миколаївна (і Миколівна); Савич (і Савович), Савівна; Хомич (і Хомович), Хомівна; Якович, Яківна.
Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Антін — Антонович, Антонівна; Федір — Федорович, Федорівна.
-ІВК(А) [-ЇВК(А)], -ОВК(А)
11. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживається суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: голівка, долівка, маївка, ножівка, полівка, спиртівка, частівка, шалівка, шихтівка.
У деяких іменниках уживається суфікс -овк(а): головка (капусти), духовка, зарисовка, підготовка.
-ОК
12. В іменниках чоловічого роду після приголосних уживається суфікс -ок із випадним о у непрямих відмінках: вершок, гайок, кийок, кілок, лужок, стручок; після м’яких приголосних перед суфіксом -окпишеться ь: деньок, пеньок.
-ИР, -ИСТ, -ИЗМ, -ІР, -ІСТ, -ІЗМ
13. Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригадир, командир; бандурист, дантист, пейзажист; класицизм, педантизм, тероризм; після решти приголосних пишеться -ір, -іст, -ізм: вампір, гарнір, пломбір; піаніст, спеціаліст; модернізм, плюралізм; але в утвореннях від власне українських коренів пишеться -ист, -изм: боротьбист, побутовизм, речовизм і т. ін.
Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.
Прикметникові та дієприкметникові суфікси
§ 23.
-Н(ИЙ), -Н(ІЙ)
1. Суфікс -н(ий) уживається в переважній більшості якісних і відносних прикметників: дружний (спів), західний, мільйонний, принадний, природний, фабричний. /32/
Суфікс -н(ій) уживається порівняно в небагатьох прикметниках (переважно відносних): братній, всесвітній, городній, давній, житній, задній, крайній, літній, майбутній, матерній, незабутній, освітній, пізній, ранній, самобутній, суботній, хатній та ін. Суфікс -н(ій) уживається в усіх прикметниках прислівникового та іменникового походження, які мають перед цим суфіксом ж, ш: ближній, вчорашній, давнішній, домашній, дорожній, дружній (потиск руки), зовнішній, колишній, мужній, поздовжній, порожній, прийдешній, ранішній, сінешній, справжній, сьогоднішній, тутешній, художній; але: потужний.
Примітка. У прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів -н(ий), -н(ій) викликає подвоєння н: знаменний, осінній, плинний, ранній, туманний.
-АНН(ИЙ, -ЕНН(ИЙ), -АН(ИЙ), -ЕН(ИЙ)
2. Прикметникові суфікси -анн(ий), -енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблаганний, нездоланний, неоціненний, несказанний, нескінченний, страшенний; але: жаданий. Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі, що відрізняє їх від дієприкметників, утворених від дієслівних коренів за допомогою суфіксів -ан(ий), -ен(ий): бажаний, незлічений, неоцінений, неподоланий, несказаний, нескінчений.
-ИЧН(ИЙ), -ІЧН(ИЙ) [-ЇЧН(ИЙ)]
3. Складні суфікси -ичн(ий), -ічн(ий) [-їчн(ий)] виступають, як правило, у прикметниках, похідних від слів іншомовного походження; при цьому після кінцевого основи д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається -ичн(ий):історичний, класичний, математичний, ортопедичний; після решти приголосних — -ічн(ий): академічний, анархічний, археологічний, епічний, ідилічний, органічний; після голосних — -їчн(ий): архаїчний, героїчний, прозаїчний.
-ИН, -ЇН
4. У присвійних прикметниках, утворених від іменників першої відміни, після приголосних (крім й) пишеться суфікс -ин: баба — бабин, Галя — Галин, Коля — Колин, Маруся — Марусин, свекруха — /33/свекрушин, тітка — тітчин; після голосних — -їн: Марія — Маріїн, Софія — Софіїн.
Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч (щ), ш: Ольга — Ольжин, дочка — доччин, Мелашка — Мелащин, сваха — свашин.
-ИН(ИЙ), -ЇН(ИЙ)
5. У прикметниках із значенням присвійності, утворених від назв тварин, після приголосних (крім й) пишеться суфікс -ин(ий): бджолиний, голубиний, горобиний, качиний, орлиний; після голосних і апострофа — -їн(ий): зміїний, солов’їний.
-ИСТ(ИЙ), -ЇСТ(ИЙ)
6. Суфікс -ист(ий) уживається в прикметниках після приголосних: барвистий, голосистий, іскристий, перистий (пірчастий; але: перістий — рябий), променистий, урочистий; після голосних — -їст(ий): вибоїстий, гноїстий, двоїстий, оліїстий, троїстий.
-ЕВ(ИЙ), -ЄВ(ИЙ), -ОВ(ИЙ)
7. Суфікс -ев(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом м’який або шиплячий приголосний і в яких наголос падає переважно на основу слова: березневий, грушевий, овочевий, ситцевий. У прикметниках, у яких перед суфіксом виступають м’які н, т або й, пишеться -єв(ий): алюмінієвий, дієвий, життєвий, значеннєвий, суттєвий.
Суфікс -ов(ий) незалежно від наголосу вживається у прикметниках, які мають перед цим суфіксом твердий приголосний: вітровий, казковий, кварцовий, палацовий, святковий, службовий. Крім того, суфікс -ов(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом шиплячий (ж, ч, ш, щ), м’який приголосний або й, причому наголос падає на закінчення: бойовий, гайовий, грошовий, дійовий, дощовий, життьовий, крайовий, нульовий, речовий, стильовий.
Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев-, (-єв-) у присвійних прикметниках жін. і середн. роду: суфікс -ов- уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників твердої групи: майстер — майстрова, майстрове; Петро — Петрова, Петрове; робітник — робітникова, /34/робітникове; Шевченко — Шевченкова, Шевченкове; суфікс -ев- (після голосного -єв-) уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників м’якої та мішаної груп: Андрій — Андрієва, Андрієве; Ігор — Ігорева, Ігореве; кобзар — кобзарева, кобзареве; скрипаль — скрипалева, скрипалеве; сторож — сторожева, сторожеве; товариш — товаришева, товаришеве.
У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов-, -ев- (-єв-) чергуються з -ів (-їв): Василева — Василів, майстрова — майстрів, Олексієва — Олексіїв.
-УВАТ(ИЙ), [-ЮВАТ(ИЙ)], -ОВАТ(ИЙ), -ОВИТ(ИЙ)
8. Суфікс -уват(ий), а після м’яких приголосних -юват(ий), уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: горбуватий, круглуватий, синюватий, темнуватий, а також на виявлення невеликої міри властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплуватий, злодійкуватий, остюкуватий, піскуватий.
Суфікс -оват(ий) уживається в прикметниках, якщо наголос падає на о: плисковатий, стовбоватий.
Суфікс -овит(ий) уживається на означення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий.